Смотрела этот спекталь еще летом, но он незабываем! Сюжет очень увлекательный, интригующий, впечатляющий! Игра актеров = выше всяких похвал!Абсолютно всем, кто работал над этим спектаклем БРАВО!!!

Ходил на спектакль, понравилось то, как поставлен свет и все эти игры со стульями... потрясающе) Ну и тема, затронутая в постановке, довольно тяжелая, трогающая.
Еще, может это странно, но заинтересовала игра Кати Старюченко) Пусть она играла лишь роль в массовке, но то, как сосредоточенно и сопереживающе она следила за происходящим - это очень круто) далеко не все в массовке заморачивались, если честно) интересно посмотреть ее в более ответственной роли:)

Потрясающе. Игра актеров, интрига с первых минут, удачно подобранное музыкальное оформление. Шедевр. Вы не пожалеете, если посетите спектакль. Только положительные эмоции. Браво!!!

В першу чергу хочется подякувати за те що Ви підіймаєте таку важливу тему. Вистава просто неймовірна. Емоції переповнюють.

Мой третий раз?? Загадочное ночное убийство собаки - спектакль, посмотрев который, хочется подойти к Кириллу Кашликову и Алёна Дробная и сказать спасибо! Вы смогли, Вам удалось, Вы достучались.
Смотреть историю талантливого мальчика аутиста с позиции родителя, понимая чувства ребёнка, местами было невыносимо, местами так больно, что пальцы сжимались и дыхания не хватало. Вам удалось. Вы донесли всё и даже больше. Благодаря Александру Кобзарю и Наталии Доля пол спектакля осознаёшь, не принимаешь, но сопереживаешь, людям, которые проходят через это, находят в себе силы не сдаваться после множества (казалось бы непоправимых) ошибок, и дают в конце концов возможность и надежду на счастливый исход и жизнь Кристофера Буна. Ведь его мечты в их руках, как и мечты миллионов других детей планеты в руках самых обычных и, к сожалению, таких неидеальных родителей. Спектакль просто включает перезагрузку на личные родительские ценности каждого в зале. Постоянный выбор, перед которым мы стоим, определяет завтра нашего ребёнка.
Евгению Щербаню хочется аплодировать бесконечно. Такая трудоёмкая работа в таком возрасте достойна восхищения. Забываешь в эти два часа, что Женя актёр, что ты много раз его видела. В этом спектакле присутствует только Кристофер.. Спасибо, за этот праздник души, мой любимый Театр!

Захватывающая игра актеров! То, что переживаешь в конце первого акта, точно и емко описал ниже Sergiy Vem - катарсис. А второй актдает надежду на гармонию - почему нет в нашей дисгармоничной жизни?

До мурашек! БРАВО!!!

"Я люблю собак. Всегда можно понять, о чем собака думает. У нее есть четыре настроения:счастливое, грустное, сердитое и сосредоточенное. И еще собаки преданные и никогда не лгут, потому что они не умеют говорить
...Некоторые собаки умнее и интереснее, чем многие люди."
Кристофер Бун.
Вчора я вперше була на виставі, після якої я не могла написати ні слова, та я навіть говорити не могла, хоч зазвичай після перегляду ми сім'єю обговорюємо побачене ділимося враженнями. Сьогодні, коли туман емоцій трішки розсіявся, я хочу це зробити - поділитися враженнями від побаченого.
Ми відвідали театр Російської драми ім. Лесі Українки і переглянули спектакль "Загадкове нічне вбивство собаки". Це драма на дуже важливу і болючу тему - про особливих людей, їх особливе відношення до світу і про те, що досить нелегко жити поруч з такими людьми.
Крістофер, хлопчина 15 років і він страждає на аутизм. Його вночі застають біля мертвої сусідської собаки, і підозрюють у її вбивстві. Та він вирішив сам знайти її вбивцю, хоч батько забороняє йому це робити. Він розпочинає розслідування і починає писати книгу, куди записує свої думки...
Захоплюючий сюжет, де і драма, і нотки комедії, і детектив. Споглядаючи виставу я співчувала кожному - у кожного своя біль, свої переживання, своє нещастя. Кожне слово торкалося серця. Мене вразив актор, який грав роль головного героя, Євген Щербань. Він так вміло передав жести та міміку героя,
усі почуття і емоції, я дивилася і не вірила очам... то було так по справжньому, все що було на сцені - було реально...
Спектаклі я бачила різні, і кожен дарував різні емоції. Одні надихали мене, другі вчили, інші просто дарували чудовий настрій і позитив, ця ж постановка змусила задуматися і принесла смуток. Якщо в цьому житті нам буває складно, то як же вижити в ньому особливим людям??? Скільки сил та терпіння потрібно людям, які виховують особливих дітей?
Я щиро дякую усім, хто доклав до створення спектаклю свою мудрість, свої руки, свої серце і душу.
Спектакль закінчуєть на оптимістичній ноті роздумів Крістофера про своє майбутнє, його надій і віри в те, що він подолає усі негаразди, які виникнуть у його житті.
"Мать говорила, что Кристофер – чудесное имя, потому что оно обозначает историю о том, как быть добрым и помогать другим. Но я не хочу, чтобы мое имя обозначало историю о том, как быть добрым и помогать другим. Я хочу, чтобы мое имя обозначало меня." Кристофер Бун.

22.09.2018 був на спектаклі вперше за декілька років. Гра головного актора, безумовно, змушує повірити. У першій частині (до антракту) поступово зростає рівень емоційного напруження аж до справжнього катарсису. Виходиш з зали переповненим штормом пристрастей, хочеться побути на самоті, щоб не вбити когось випадково:) Якби все закінчилося на цьому місці, постанова спливала б у пам'яті знову і знову, очищаючи душу від каменів повсякденного досвіду... повертаючи чутливість серцю... Проте, існує друга частина постанови. Яка вбиває весь інтелектуальний та емоційний потенціал першої частини. Я не театральний фанат, можливо режисер не має права переписувати сценарій. Але... Батьки до антракту - реальні люди що живуть своїм життям - у другій частині стають мультяшними героями біблії для дітей. Тема обірваних струн так і не була розкрита; тема вчительки та батька, що приходять в уяві та дають підказки - не розкрита; можлива тема побачити у Крістофері Буні "звичайну" людину втрачена. А у фіналі головний герой виглядає не просто недолуго, - жалюгідно. Здається, автор хотів у першій частині досягти емоційного злиття глядача і головного героя трагедії, а у другій частині розірвати цей зв'язок та перетворити трагедію на нудотну проповідь, принижуючу глядача. Зрозуміло, це питання до сценарію. Обов'язково прочитаю книгу, можливо щось для мене стане зрозумілішим. За виставу - дякую.

Для Аля (11.07.2018),
У спектаклі два головних трека:
Оlafur Arnalds - So Close
та
Max Richter - Sarajevo